Playcast

Открытка (плейкаст) «ДЕВ'ЯТИЙ ЛИСТ митр. Андрея Шептицького»

ANDREJ_P , 19 октября 2015 года, 22:53


ЧОРНИЙ ФОРТЕПІЯН

Моя Найдорожча Мамо!
Сьогодні я вернувся пізнім вечером з похорону о. Віктора Матюка, а він не цілих два тижні тому перед своєю смертю мене відвідав і привіз зі собою нову композицію на слова молитви «Під Твою милість».
Я люблю мистців: у них є інший світ і в цьому світі вони постійно живуть, незалежно чи це світ фарб, ритмів чи театральних кінкетів. І правдивого мистця зразу ж пізнаєш, у правдивого мистця немає цієї пихи, цього сказати б, панівного тону, яким дехто старається відділитися від загалу, мовляв, я – мистець, а навпаки: у правдивого мистця є якась дитяча соромливість, незрозуміла для інших, покора перед цим мистецтвом, яке є відблиском Бога. Такі є правдиві мистці й одним із таких був о. Матюк.
Він передчував свою смерть і хто його знав передше, цього рослого, а навіть, можна б сказати, кремезного мужчину, цей зразу ж пізнав би, що він уже, як кажуть наші селяни, є «на Божій дорозі». (Кажу Тобі, Кохана Мамо, що я не дав би одного простого українського мужика за т. зв. 10 інтелігентів!) Я потішав його як міг і сказав йому, що такі мистці, як він, не вмирають, вони тільки фізично відходять і то туди, де існує найвище мистецтво. Вій з радістю потакнув мені, але враз посумнів, кажучи:
– Одного мені жаль, мій дорогий владико, що, я не докінчу свого «Марш фюнебр». А я так дуже хотів, щоб мене похоронили при звуках цього «Жалібного маршу», щоб саме при цих звуках, а може, радше, владико, на цих звуках моя душа полетіла до Бога. Після кожної частини композиції цього маршу, що я її перегравав на моїм «чорнім фортепіяні», бо, пригадуєте, владико, що скільки разів ви мене стрічали, то завжди питали: «А як мається ваш чорний фортепіян?» – я просив Бога, щоб враз зі мною «Марш фюнебр» дійшов до Нього... А тепер уже не дійде! – і якась болісно-дитяча усмішка промайнула на його обличчі.
– Не треба й не вільно зневірюватися, дорогий отче! – сказав я, – усе неможливе для людей є можливе у Бога! Я певен, що ви таки докінчите свій марш і все буде в порядку. А на які слова ви уложили свою композицію?
Обличчя отця Матюка неначе проясніло.
– В цьому і вся трудність, – почав він вияснювати із цією живістю мистця, який перемагає, чи, радше, старається перемогти усі перешкоди, що стоять на шляху у його творчості. – Один з моїх, сказати б, пацієнтів, якому я допоміг вилікуватись із затяжної недуги, в подяку за лікування приніс мені в дарунку «Требник» митр. Петра Могили. Не є він цілий, чимало в ньому бракує сторінок, але повністю є поміщена там молитва «На ісход душі». Це мусить бути дуже стара молитва і, хоч я на цьому дуже мало розуміюся, чернець, який уклав цю молитву, мусів бути музика, бо що слово – це звук, а що речення – це мелодія. Чудова молитва, владико, повна цієї східної туги за Божою вічністю, а враз із цим радості покинення тіла. Довго я підбирав тони до цих слів, щоб охопити музично їхню суть, а що мої заняття не завжди «гармонізували» з моєю композицією, то й праця пиняво. І я таки не скінчу мого "Жалібного маршу", – закінчив жалісно о. Матюк.
– Закінчите! – сказав я рішуче. – Ви, кажете, молилися під час своєї композиційної праці?
– Очевидно! – мало не скрикнув о. Матюк.
– Знаєте, зробім так: молімся разом, я вам поможу й буду молитися з вами хоч би на віддаль, бо це неважно. Теж просім Бога не про закінчення вашого «Марш фюнебр», а про це, щоб Господь прийняв вашу композицію, бо це найважливіше.
Сьогодні четвер, в суботу починаємо у двійку дев'ятницю до Пречистої Богородиці, щоб нам обом помогла, вам у Карлові, а мені у Львові. Добре?!
Радісно усміхнений о. Матюк вийшов із своєї канцелярії, а в день після дев'ятниці о. Матюк помер.
І ось, Дорога Мамо, коли при священичих Богослужбах першого дня (священичі похорони в нашому обряді тривають три дні) на мій возглас «Пом'яни, Господи» хор священиків, а їх було коло 30, бо на похорон не тільки прибули священики з даного деканату, але теж і з інших деканатів, друзі й товариші покійного, почав спів, нагло звідкілясь у спів священичого хору вмішалися якісь звуки, зовсім відмінні від співу. З уваги на натовп у церкві, вікна й двері були відкриті й не лише приявні в церкві миряни, але теж і священики переглянулися між собою, дехто перестав співати, інші звернулися до вікон, бо звідтам доходили звуки, спершу тихі, неясні, якісь начебто стримувані, приглушені. Священики перестали співати й серед цієї на кілька мить тиші, яка вчинилася, ми всі виразно почули фортепіянові акорди: це грав чорний фортепіян! Одначе він не грав сам, він проводив цій музиці, цій мелодії, яка неслася крізь відкриті вікна й двері церкви до наших вух.
Важко Тобі, Моя Кохана Мамо, описати словами цю мелодію, її треба було чути, а вона, повір, кожного з нас пронизувала наскрізь. Ми з Тобою, Мамо, чули не раз «Жалібні марші», але цей «Марш фюнебр» о. Матюка був зовсім інший, не було у ньому ні ноток інтелектуаліста Бетховена, ні меланхолії Шопена чи розпуки Шумана і побіч цієї тьмяної, тільки злегесенька зазначеної, імлистої нотки східного смутку, цієї скарги душі, земним життям віддаленої від Бога, гримів акорд подяки, радості, могутній сонячний акорд звільнення із пут тіла, із цих оковів «болізни й печалі», світляна, ясна зустріч із Творцем всесвіту. А враз у цих акордах зазвучала нотка прохання – молитви милосердя за «вольния і невольния» поповнені гріхи і віра в безконечне, милосердя Творця.
У церкві почалася метушня, дехто з присутніх вибіг на двір, хтось крикнув «на приходстві грає фортепіян», очі усіх священиків звернулися на мене. А мені хотілося, Мамо, замість «Пом'яни, Господи, душу раба Твого» проспівати – «Дякую Тобі, Господи, що ти пом'янув раба Твого...».
Після Парастасу мої священики окружили мене, а крім них ще й чимало інтелігенції, представників різних організацій, зокрема хорів і музик, і питали мене, що я думаю про цей «випадок». Чи це була якась масова галюцинація, чи якісь невидимі хвилі повітря принесли цю «музику сфер» до Карова, бо кожний, як знаєш, Мамо, в таких «випадках» різно собі це толкує.
Усім їм я відповів словами нашої молитви: «Великий єси. Господи, й чудні діла Твоя!» Але нікому я не сказав про наші спільні молитви з о. Віктором. Ти єдина, що про це знаєш.
Твій о. Андрей
У день св. Апостола Тадея
ДЕВ'ЯТИЙ ЛИСТ митр. Андрея Шептицького ДЕВ'ЯТИЙ ЛИСТ митр. Андрея Шептицького


Звук:Volfgang_Amadej_Mocart-Panihida_original_fortepiano - ................................................
Изображение: ЧОРНИЙ ФОРТЕПІЯН - ,,,
Текст:Упорядкував і примітками доповнив Григір Меріам-Лужницький
Тэги: андрей чсвв шептицький